Книжка як товар

Був недавно у книгарні «Є» на Лисенка. Пригледів пару симпатичних книжечок. Але не купив. Через дрібну дурницю (чи дурну дрібницю?). Через наліплені на них цінники. Які зазвичай дуже погано відліплюються від паперової поверхні.
Важко сказати, звідки воно взялося, але для мене книжка – це не просто текст між двома обкладинками. Це річ, з якою я проживу якусь частину свого життя. Яку сприймаю усіма доступними людині відчуттями - шелест сторінок, матеріал обкладинки, запах типографської фарби, вагу в долонях. І, мабуть, саме тому я хочу її мати чисту і незайману - саме такою, якою вона була задумана і створена у видавництві.
А може, ще й тому, що наліпка наче каже, що книжка - то товар для всіх, для кожного. А без наліпки вона стає унікальною. Книжка, яка змінила тебе. Книжка, яку тримали в руках твої батьки. Книжка, яку ти дбайливо обрав і подарував дорогій людині.
Тому я не купляю книжки для себе у сучасних книгарнях чи - як правильно кажуть - книжкових супермаркетах (а якщо менші - то книжкові гастрономи?). Коли я хочу купити щось для себе, я роблю так само, як з овочами – йду на базар. Або в Інтернет-магазин. На жаль, у «Є» він зараз не працює. Але дещо є у «Предметі». Ось там і замовимо.

А "Є" все одно велика подяка - це дійсно найкраще місце познайомитися з найбільшим вибором українських книжок. Піднімайте інтернет-магазин, панове!

Переглянути повністю чи залишити коментар

Гримаси доларизації

Пізній суботній ранок у Києві. Гастроном, невеличка черга покупців на касі. У закуточку біля входу - обмін валют. Чути обережний жіночий голос: "Гривні є? Нема?...". За хвилину - там же біля входу - чоловік середніх років: "Що, немає гривень? А чим же мені за таксі заплатити? Де інший найближчий обмін?".

Може, час конвертуватися назад?

Переглянути повністю чи залишити коментар

День шахтаря

"...Для того, хто не бував у шахті, це слово звучить урочисто і картина уявляється велична: просторий вхід у високе підземелля, блищить-сяє при світлі ламп стіна вугілля і стоїть потужний гуркіт відбійних молотків… Ні. Насправді все набагато буденніше. Он угорі над вашою головою квадратний отвір, трохи ширший за ваші плечі. Ото і є «ворота» до лави – гезенк.

Віктор знімає куртку і залишається в самій майці. Фляга з водою і «саморятувальник» - важкенька-таки коробка на брезентовій лямці – також лишаються в штреку. Потім Віктор допомагає надіти респіратор так, щоб він щільно затуляв рот і ніс, і приставляє до гезенка дошку.

- Вперед, за мною. Тільки не спіши, щоб не зірвався.

Деремося вгору, у «колодязь», густо закріплений стояками на зразок зрубу. Каска раз по раз стукається об той зруб і вже не дуже міцно сидить на голові, ноги тремтять від напруги, руки хапаються за дерево, за товстий повітряний шланг, а проміння од ліхтарів на касках вихоплює вгорі ряди кріплень, і голубуватий морок здається нескінченний…

Оце і є лава, власне, перший її уступ. А вище другий, третій… всього близько десяти. В кожному уступі – вибійник, віч-на-віч з вугіллям. Там уже дудукають молотки, шурхотить груддя вниз до грузоспускних гезенків.

Перше враження від вибою – тіснота. Товщина шару тут 60 сантиметрів, отже, від ґрунту до стелі «покрівлі» три чверті. Оце і весь простір. Дивно, як у ньому поратися людині з таким богатирським зростом, як у Віктора. Однак він порається досить вільно і не поспіхом. Підключив молоток, подивився, де і як покладено ліс для кріплення. А трохи вище, просто у вас над головою, уже стукотить немов крупнокаліберний кулемет, і поміж покаліченим тиском стояками шурхотить униз потік вугілля.

[...]

…Назад повертаємося повільніше, ніж зранку йшли до лави, - втома є втома. І Віктор, усміхаючись, розповідає, яка велика була піч у бабусі, там, в Сибіру, в селі Державинці, та які прекрасні казки перечув він у дитинстві. Розповідає – і ота його характерна поперечна зморшка на переніссі під крутим лобом, що за першої зустрічі здавалася трохи похмурою, тепер лише дужче підкреслює Вікторову добродушність і простоту. «Ми завжди такі, як ми є», - не раз відчуєте ви, побувавши в Донбасі. Такий і Віктор.

Тільки він про це не скаже, це треба зрозуміти.

- Не дуже я тобі заважав в уступі, Вікторе?
- Не дуже. Тільки очі сліпив своєю лампою.

Ідемо «за водою», до ствола. Звідти вже дихає прохолода…

На-гора!

Світле це слово, їй-право. Так і сяє воно сонцем…»

Григір Тютюнник. «Віктор». 1974 рік.

А за тридцять років до того... "Жінки орудували зовсім старою технікою: обушками, напівлежачи, на боці. Спробуйте помахати цією важкою довбнею. Бутчиці закладали породою вироблений простір. Перелопа­чували, знову ж таки — навлежачки, одну норму, а це ж шість тонн! Порода повинна лежати щільно, щоб і сірнико­ва коробка не пролізла. Як ці тендітні дівчата виконували по дві, три, а бувало — і десять чоловічих норм? І не було новітніх механізованих комплексів у лаві, вони з’являться набагато піз­ніше..."

Про це розповідає Сергій Махун у сьогоднішньому числі "Дзеркалі Тижня".

А ще небайдуже і щиро написав на шахтарську тему у тому ж «ДТ» Євген Шибалов.

Переглянути повністю чи залишити коментар

Вудсток

Я народився багато через багато років після першого Вудстока, на іншому кінці світу, у іншій країні. Але чому, коли я бачу ці фотографії та чую ці слова й цю музику, мені так щемить на душі, наче я теж був там, під дощем, укурений чи тверезий, і співав, і танцював, і був щасливий, і був братом всім братам і сестрам навколо?

BBC' Audio slideshow: Remembering Woodstock

Переглянути повністю чи залишити коментар

Хочеш стати великим – відремонтуй під’їзд

Приїхала людина в інше місто пожити – попрацювати. Ненадовго, на кілька місяців. Винайняла квартиру, бачить – блін, під’їзд неестетично виглядає. Не те що він брудний, вонючий, чи завалений непотребом, але – некрасиво. І людина вирішила зробити у під’їзді ремонт. І що з того? Дещо незвична ситуація, але взагалі - нічого особливого.

Точніше, не було б нічого особливого, якби цією людиною не виявився Артемій Лєбєдєв, або просто Тьома. Цим вчинком він чудово проявив свою багатогранну натуру.



По-перше, він, звичайно, зробить собі нормальний під’їзд.

По-друге, заочно познайомиться зі своїми сусідами, і, цілком можливо, сподобається їм.

По-третє, отримає ще одну «довгограючу» тему для свого блога, і відвідувачі будуть раз у раз повертатися до нього, цікавлячись розвитком ситуації. Немає нічого кращого за серіал, і Тьома це чудово розуміє. З інших відомих серіалів на його блозі – епопея з «Мумусіком» під робочою назвою «Гоу бійонд, сука!».

По-четверте, на тому ж блозі невимушено проведе для зацікавлених осіб майстер-клас з інтер’єрного дизайну. Ми уже знаємо, що для того, щоби зробити правильний ремонт у під’їзді старого будинку, варто ознайомитися з тим, яким був (або міг бути) вигляд цього під’їзду одразу після побудови будинку. Ми також приблизно знаємо,як вибрати правильну ремонтну бригаду, де закупитися матеріалами, і неодмінно дізнаємося ще багато чого нового.

По-п’яте, усім вищенаведеним Тьома якісно і нестандартно пропіарить студію свого імені, розвивати яку він приїхав в Україну. Тепер навіть ті люди, які ніколи не чули про Лєбєдєва, будуть знати, що це «той чувак, який робить сайти і класно відремонтував під’їзд у з’йомній квартирі». Хто ще з дизайн-студій стане поруч із ним? Я не здивуюся, якщо через рік до того під’їзду будуть водити екскурсії – «у цьому будинку влітку 2009 року проживав відомий дизайнер сучасності Артемій Лєбєдєв».

Та й взагалі, я подозрюю, що цей ремонт окупиться Тьомі новими замовленнями й надходженнями від реклами ще до його завершення.

І останнє – Тьома продемонстрував свою особисту позицію щодо того, як треба вчиняти з реальністю, яка тебе не влаштовує. Нєфіг плакатися – якщо є руки і голова – візьми і зроби краще.

А за красивий під’їзд у рідному місті – дякую тобі, Тьомо!

Переглянути повністю чи залишити коментар

7 днів на маленьке диво для «Асканії-Нови»

Український заповідник «Асканія-Нова» знаходиться за дві сходинки до шансу стати одним з «нових семи природних чудес світу». Голосування закінчується 7 липня, так що саме зараз варто пройти за цим посиланням на сайт конкурсу й підтримати рідний заповідник. Якщо важко з англійською – ось докладна інструкція, як проголосувати. Деяка додаткова інформація та міркування далі.



Фундація «Нові7Чудес» (New7Wonders Foundation) стала відомою під час своєї першої акції – глобального визначення «нових Семи чудес світу». Оскільки з класичної античної «сімки» дотепер дожили лише Єгипетські Піраміди, організатори вирішили пошукати нові сім рукотворних об’єктів, які повинен побачити кожен сучасний мандрівник. Новими чудесами стали Велика Китайська Стіна, місто Петра, Чічен-Іца, статуя Христа-Визволителя, Колізей, Мачу Пікчу та Тадж-Махал.

Визначення чудес відбувалося за змішаним журі-глядацьким голосуванням, таке собі географічне «Євробачення». Відповідно, більше шансів виграти було у тих, кого було більше, або хто більше хотів.

На цьому хлопці не зупинилися і запустили новий проект – «Нові Сім природних чудес світу». І власне там українці можуть сказати своє вагоме слово. Дві сходинки – це мало чи багато? Важко сказати, тим більше організатори не показують кількість голосів, і тому нас залишається лише активніше мобілізуватися і голосувати у сподіванні на краще.

Зрештою, ми можемо, якщо захочемо. У 2008 році до мене прийшла розсилка від знайомого із закликом проголосувати за Київ у світовому змаганні міст за право бути представленим у черговому виданні «Монополії» (!). З одного боку, смішно, а з іншого – що може бути кращим способом повідомити про існування нашої чудової столиці найширші верстви американського та американізованого населення? Я сходив, проголосував, і ось результат – Київ опинився серед 22 міст світу , представлених у Monopoly Here & Now: The World Edition. Особливо порадувало те, що назву міста транслітеровано з української мови, а саме місто представлене, окрім традиційного огляду головних пам’яток, веселим повідомленням про зимових купальників - «моржів». Цей позитивний образ Києва був розмножений у десятках тисяч «Монополій», поширених у «більше ніж 50 країнах 35-ма різними мовами». Отак.

А за Асканію треба голосувати. Є, звичайно, ризик, що її затопчуть туристи, але він не набагато гірший від того, що заповідник просто загине без належного догляду й фінансування. А от якщо він стане одним з семи див світу, це може допомогти його розвитку…

(фото © 7 чудес України)

Ось ще, до речі, стаття з «Української правди – життя» , що надихнула мене на пост.

Одним словом, голосуйте та залучайте друзів. Я уже проголосував, а ви?

Переглянути повністю чи залишити коментар

Заходьте, любі гості!

Хто рано встає, тому дійсно Бог дає. Не встиг я подумати про те, що варто повідомити інтернет-спільноту про існування мого скромного бложика :-), як до мене завітало кількадесят відвідувачів, що є абсолютним рекордом і досить неочікуваним результатом. Як виявилося, народ приходить з пошукових машин за фотками з "Країни Мрій". Одразу вибачаюся, що в мене не фотоблог, і сподіваюся, що довгі тексти не сильно набридають відвідувачам :-).

Отож, заходьте, любі гості, дивіться, читайте, а як щось сподобаєте - заходьте ще, намагатимусь продовжувати в тому ж дусі :-)

Переглянути повністю чи залишити коментар